Виховництво – це моя найбільш приємна відповідальність

Виховництво – це моя найбільш приємна відповідальність

Ділимося з вами чотирма історіями про виховництво (наставництво) (забігаючи наперед, долучайтесь до Пласту за цим лінком, і ставайте супергероями для дітей і от таких статей:) Матвій Дух, виховник в курені ім. Петра Сагайдачного, екс-керівник осередку Пласту у Львові

Ти передаєш їм свої вміння і знання, стаєш прикладом для наслідування, вони стають твоїми друзями і стають кращими за тебе. Згодом, ти пишаєшся ними і тішишся, що була можливість стати частиною їхнього життя.

Чому стати виховником/цею у Пласті – це крута ідея?

Ділимося з вами чотирма історіями про виховництво (наставництво) (забігаючи наперед, долучайтесь до Пласту і ставайте супергероями для дітей і от таких статей:)

Матвій Дух, виховник в курені ім. Петра Сагайдачного, екс-керівник осередку Пласту у Львові

Моментів гордості?… Та їх безліч! Ти ж “вирощуєш” юнаків. Кожна зустріч, сходини, мандрівка – для них це виклики і завдання, а для мене спостерігання, як робляться ними “перші кроки”, як робляться помилки і хто з них як швидко реагує і працює над помилками. Вони удосконалюються.

Та ти ж і сам ростеш. Удосконалюєшся. Набуті навички комунікації безцінні. Вони ж молодші, інші, і тим цікаві. Бо підхід потрібно знайти до кожного. Спільні цікаві теми для розмови, бо ж не пробою єдиною ми спілкуємося. Хтось майструє якихось роботів, хтось живе історією, вивчає її, хтось уже на якійсь біржі працює, а хтось любить лазити дахами та закинутими приміщеннями і шукати пригод, мандруючи автостопом. А хтось себе лише в мандрівках бачить. Один в минулому найповільніше йшов на мандрівці і всіх гальмував, а через три роки на “Говерлі” виборов трикветру! Я не маю однозначної відповіді, чому вирішив стати виховником. Мабуть, це через минуле. 

Був я юнаком, ми були гуртком. Були у мене аж три виховники впродовж юнакування. Можливо, відчував, що і я маю віддати щось те, що навчив мене Пласт. Або, можливо, мною рухала перспектива майбутнього мого юнацького куреня. Якщо я наберу гурток, гурток старших, вже 13-14+, то вони зможуть бути опорою і силою, а через пару років розростемося з 15+ до більших величин (та, звісно, якості).

Софія Данилиха, виховниця в курені ім. Анни Ярославни.

Я пишалася своїми дівчатами завжди. А найбільше тоді, коли вони в рази перевершували мене і все що я коли-небудь робила. То неймовірно круто – спостерігати, як твої діти стають кращими за тебе, мудрішають, проявляють організаторські здібності на вищому рівні, ніж можна було собі уявити, коли відчуваєш, що їм можна довірити абсолютно все, і чим більше ти їм доручиш чи підкажеш зробити, тим більше всього стає їм підвладним. Читайте також: курінь з найбільшою кількістю вірлиць прийняв новий гурток.

Саме так було із моїм гуртком. Коли в свої 14-15 вони організовували грандіозні станичні і крайові акції, коли я долучила їх до інструкторів в нашій Кадрі Виховниць, всі вони стали рушійною силою, джерелом енергії і натхнення куреня. Одна із них в свої 17 вже стала писарем крайового табору, інша неймовірно швидко і легко здала пробу вірлиці, а згодом стала гетьманською, двоє вже набрали свої гурточки, чисельні, яскраві, надзвичайно круті. У вересні третя моя юначка також стала виховницею. Ще одна – талановита фотографиня, активна соціальна діячка і мисткиня у всіх можливих аспектах. Інша мандрує, навчається, знайшла роботу яка приносить їй радість.

Вони – вже мудрі дорослі дівчата, цілеспрямовані і мають такі насичені і цікаві життя. Вони – наступниці, вони плекають традиції куреня саме так трепетно, як я їм це завжди старалась передати. Такими чудовими дівчатами неможливо не пишатись. Бути опікункою і наставницею – то для мене назавжди стало одним із найпотужніших моїх джерел натхнення, по правді кажучи.

Ростислав Антимис, виховник в курені ім. Івана Чмоли.

Коли мені було 14 років і я жив у Бережанах, то разом з кількома друзями ми вирішили щось “мутити”. Завершення падіння комуністичного режиму вступало в завершальну стадію і ми теж хотіли бути до цього причетними. Влодко (зараз викладач в УКУ) пропонував творити групу індивідуального терору і зайнятися партійними діячами. Я відстоював ліберальніші погляди і згадав, що в газеті “Радянська Україна” була стаття про якийсь “Пласт” і гаслом того “Пласту” було “Ще не вмер Степан Бандера, ще живі герої, ще недовго моск..ві спати у спокої”. О! Це саме те, що потрібно!

А ще вони збираються в таборах в лісі. Так ми почали пластувати. Виховників в нас не було, а всі знання черпали з діаспорних видань, з розповідей ще живих, на той час, стареньких пластунів. Згодом нас було біля двох десятків різного віку і стало зрозуміло, що требаякось систематизувати роботу, і тим меншим від нас потрібні виховники. Так в 15 років я став виховником.

З часом розумієш, що найкрутішим моментом у твоєму виховницькому бутті є навіть не перемога на змагах, не першунство на таборах твоїх юнаків. Цей момент ти усвідомлюєш, коли зустрічаєш своїх вихованців через роки і бачиш, що оцей захопився спелеологією, і це справа його життя, бо саме ти їздив зі своїм гуртком в печери і відкрив їм цей підземний світ. А отой виріс порядним чоловіком, має добру дружину та дітей, хоч ріс в маленькому містечку в оточенні напівкримінального елементу і був дуже на слизькій дорозі. І хоч він і не пластун зараз, але ти причетний до того, що змінив його життя. Це крутецько! Читайте також: події ЦРВ: підготовка до таборів і система зірковості.

Одного разу на відкритті сходин, коли ми проспівали молитву і перехрестилися, я підняв руку почухати носа. І двоє юнаків автоматично зробили те саме. І тут я собі подумав: “Е, друже, вони тебе наслідують в манерах, в поведінці. Чи ти усвідомлюєш всю відповідальність за тих хлопців?”. І коли я носив довге волосся, половина гуртка запустили й собі, вони слухали ту музику, що й я, цікавились мандрівництвом та топографією не тому, що це програма проби, а тому, що цим цікавився я. І, мабуть, не тільки мої позитивні риси переймали. Тому я як виховник маю завжди бути свідомий, що в першу чергу мушу виховувати себе та ставити вимоги до себе.

Анастасія Слюсаренко, виховниця в курені ім. Олени Пчілки.

Пластування разом з десятьма “Зозульками” – моя найбільш приємна відповідальність, яка дає особливу енергію і натхнення працювати над собою. Я стараюсь передати дівчатам мій найкращий досвід не лише з пластового життя, але і з максимально різних сфер зайнятості – навчання, подорожі, робота, спорт, дозвілля. 

Моє кредо у виховництві – дати дівчатам все те, що я колись отримала від Пласту та куреня ім. Олени Пчілки, додавши до цього все те, чого мені на той час бракувало і хотілось би покращити. 

 

Пласт Львів, 2020 (підготувала Анна Кравчук)

Долучайся до спільноти Пласту у Львові!

Долучайся до спільноти Пласту у Львові!

ОСТАННІ НОВИНИ

Вифлеємський Вогонь Миру — символ добра та віри, що засяяв у Львові!

Вифлеємський Вогонь Миру — символ добра та віри, що засяяв у Львові! Детальніше

Час для прочитання: 3 хв

Пласт Львів зібрав 700 000 грн на Золотому благодійному вечорі

Пласт Львів зібрав 700 000 грн на Золотому благодійному вечорі Детальніше

Час для прочитання: 2 хв

Показати ще

МИ ЗАВЖДИ НА ЗВ’ЯЗКУ