Пласт – розвиток дитини в українському середовищі

Усі мої сини зараз є в Пласті, я це дуже підтримую, бо це велика спільнота людей-однодумців і патріотів не на словах, а на ділі. У цих людей є щире бажання бути корисним для своєї країни. Діти у такому середовищі хочуть розвиватись. Наш старший син опанував гітару, а до того грав на саксофоні. Пластуни організовують багато різноманітних цікавих акцій у досить юному віці самостійно, хоча й не завжди це буває легко. Знаю, що мої діти долучались до організації благодійних акцій і допомагали дітям із особливими потребами, їздили у будинки для людей поважного віку. Окрема тема – це пластові табори. Вони виховують у людях силу, витривалість, вишколюють їхній дух.

Це виховання до самодисципліни, щоб працювати над собою не тільки рік, чи не тільки одне літо, а з року в рік – це найкраще, що дає Пласт, створюючи зв’язок між людьми. Це найкращий антидот атомізації суспільства – не знати з ким, не знати як робити. А знати з ким і вміти як. Потреба оптимізму, потреба “щоб в думах журливих невольнича туга замовкла…” є в Україні велика. Саме плекання і культ доброї гадки – це те, до чого організація всіх нас заохочує.

Я пластун із семи років, з абсолютно несвідомого віку. У 16 я набрав юнаків, яким було по 11 років, і займався з ними 8 років. Тепер їм по 19-20 років, і вже вони так само у патріотичному дусі виховують моїх “пластових внуків”. Пласт дуже змінює людей, він вишколює. Це є визначальним фактором для багатьох, і для мене зокрема.

У Пласті збираються ідейні люди, які виховуються і рухаються разом у правильному руслі, а згодом стають твоїми вірними друзями на все життя, вони завжди поруч. У дорослому житті знайти таких людей-однодумців досить складно. А серед усіх пластунів є людина, яка надихає мене і є взірцем, – це Квітка Цісик. Люди дивуються, як в жінки, яка народилась у сім’ї емігрантів у США, зберігся такий потужний код української нації. Квітці цю українськість передали і плекали батьки, і Пласт.