«Легіон» — пластовий табір, який має на меті сприяти самопізнанню учасників, віднайденню ними свого покликання та шляху в житті через спеціальну вишкільну систему тренінгів, вправ, занять та змагань. Заснований у 1996 році і проводиться щорічно.

Ми взяли в інтерв’ю у ст.пл. Андрія Рибакова,КО, коменданта табору “Легіон-22”, у якому він розповів нам про військове пластування, його користь для юнаків і про табір “Легіон”.

Яка твоя історія “Легіону”? Як потрапив і які етапи проходив до комендантства?

На “Легіоні” вдалося побувати п’ять разів. Вперше, в 2010-му, я був стрільцем. Стрілець – це рядовий учасник, перший вишкільний рівеньтабору. Тоді мені було 15 років, а “Легіон” вважався обов’язковим для проходження в моєму юнацькому курені. Потім, в 2012-му, я виконував функцію старшого стрільця, тобто вже був на другому вишкільному рівні. Мав за честь бути командиром суперсильного рою. До речі, єдиного в тому році, учасники якого в повній кількості пройшли табір. Третій рівень – підстаршина, але в якості ПС я табір не проходив, адже хотів долучатися безпосередньо до організації табору. Тому в 2013-му мені вдалося стати одним із членів проводу, четвертого вишкільного рівня. Тоді я перебував у ролі судді. Цей досвід був надзвичайно корисним для мене, адже дозволив краще зрозуміти концепцію “Легіону”, що дуже допомогло в подальших організаціях табору. В 2015-му мені запропонували стати осавулом (бунчужним) “Легіону-18”, а від таких пропозицій не відмовляються. Цей табір дійсно можна вважати зразковим з точки зору практичного впровадження елементів військового пластування в програмі табору.

Ну, і зрештою, в 2019-му, разом зі своїми побратимами з куреня “Карпатські Орли” вирішили, що дозріли до організації крайового табору, тому “Легіон-22” я проходив у ролі сотника (коменданта). Вважаю, що табір відбувся на пристойному рівні, а моя 5-серійна пригода під назвою “Легіон” була дійсно яскравою та незабутньою.

У скільки років почав цікавитися військовим напрямком пластування?

Я в Пласті з 2006-го, і одна з перших асоціацій з організацією того часу – це камуфляж. Не тільки тому, що в них ходили практично всі (і хлопці, і дівчата), при чому не лише на таборах, а й навіть на міських акціях, але й через те, що елементів ВП тоді вистачало. І мені, 11-річному хлопцеві, страшенно подобалося таке. Вже серйозніше зацікавлення з’явилося в 2010-му, в ході підготовки до мого першого “Легіону”, адже вже тоді проводилися тематичні вишколи, як от “Стрілець”. Пізніше, разом з іншими старшими стрільцями ми організовували вже такі вишколи самостійно. Наприклад, мій рій відповідав за вишкіл “Розвідник”. А вже будучи в ролі судді “Легіону-16”, координував організацію цих заходів у різних містах України. Хоча, думка про те, що “Легіон” – це виключно про військове пластування, є хибною. Легіон – це також про кризовий менеджмент, мандрівництво, спорт та різні пластові активності, на яких спеціалізуються інші крайові табори. Тому “Легіон” – це своєрідна суміш всього найцікавішого, що є в Пласті. І цей мікс є дійсно дуже якісним.

Чому військова справа на сьогодні є важливою для виховання молодих хлопців?

Мені здається, що військова справа має бути важливою не лише сьогодні, в час російсько-української війни, а постійно. Наприклад, неодноразово чув від легіонерів, учасників бойових дій, що знання та вміння, отримані під час табору чи окремих вишколах ВП, інколи ставали в нагоді при перебуванні на Донбасі. А це означає, що табір точно не втрачає своєї актуальності. Знаю, що саме “Легіон” надихнув не одного учасника в майбутньому піти добровольцем на війну чи підписати контракт зі ЗСУ. Тут одразу пригадуються імена Віктора Гурняка, Євгена Подолянчука, Миколи Гордійчука, легіонерів, які загинули, захищаючи нашу країну. Їхнє життя – гідний приклад для наслідування, а також – доказ того, що “Легіон” та ВП повинні залишатися потрібними для Пласту. Тим більше, що інструктори ВП – дійсно професіонали своєї справи. Тим більше, що зараз є можливості співпрацювати з військом, залучати зовнішніх інструкторів з бойовим досвідом, співпрацювати з іншими організаціями чи волонтерськими групами.

Звісно, за два тижні табору ніхто не стане добре підготовленим військовим. Але табір цього й не має на меті. Він може дати хороший поштовх для того, щоб продовжувати розвиватися в цьому напрямку й далі. І вже точно дасть певні базові навики, які можуть допомогти в бою чи інших воєнних діях.

Відзнакою табору вважається “Лицарський хрест”. Його отримують лише ті, хто найкраще проявилися на таборі – першуни. Спочатку хрест був виконаний із дерева, але у наш час матеріал замінили на залізо.