Христя Шабат – пластунка, директорка Центру гідності дитини Українського католицького університету, співзасновниця громадської організації «Добра освіта», мережі дитячих садочків «Пташеня» і «Дитячий простір», а також мама двох дітей – новачки і хлопчика, який дуже хоче бути новаком.

Разом із командою Христя створила важливий для шкільного середовища проєкт “Говори”, який сьогодні працює вже у 128-и школах Львова. 

Від Пласту до “Говори”

«У Пласт я потрапила за незвичних обставин, – розповідає Христя. – У 14 років була в таборі в Криму й познайомилася з єдиною україномовною дівчинкою. Вона розповіла мені про Пласт – і я захотіла долучитися. Пам’ятаю навіть дату перших сходин – 19 жовтня 2002 року. Так я й залишилася».

Саме Пласт, каже Христя, сформував її світогляд і став точкою відліку та певним компасом.
«Тут я зрозуміла, що немає нічого неможливого. У 18 років координувати 700 дітей? Це було щось на рівні фантастики, але цілком реально. Пласт виховав у мені громадянське бачення, нульову толерантність до корупції, навчив піднімати теми, про які тоді не говорили – як, наприклад, сексуальна освіта. І саме з цього досвіду виросли всі подальші ініціативи, зокрема й проєкт “Говори”.»

Як народилася ідея “Говори”

Ідея проєкту з’явилася поступово – як відповідь на глибше питання: що означає безпека для дитини?

«Коли ми заснували садочки “Пташеня”, то створили першу програму з персональної безпеки для дошкільнят – “Яйце”. Згодом у Центрі гідності дитини ми почали проводити дослідження: як діти відчувають безпеку, як її розуміють дорослі. І виявилося, що дітям потрібно не так багато – просто мати друзів, дорослих, які їх чують, і можливість говорити», – пояснює Христя.

Та у школі, додає вона, це не так просто: «У нашій культурі не прийнято заперечувати дорослим, скаржитися, чи говорити “ні”. Ми хотіли змінити це – дати дітям інструмент, щоб вони могли говорити про те, що з ними відбувається».

Так народилася програма “Говори” – система, яка допомагає дітям безпечно висловлюватися, а школам – ефективно реагувати.

Як працює програма

“Говори” має онлайн і офлайн компоненти.
В онлайн-щоденнику школярів з’явилася кнопка безпеки “Говори” – якщо дитина стикається з булінгом, насильством, погрозами чи іншими небезпечними ситуаціями, вона може натиснути кнопку й описати, що сталося.

«Повідомлення надходить до шкільного психолога, директора та в управління освіти. Дорослі мають реагувати, а дитина згодом позначає, чи проблему вирішено. Так формується система відповідальності і довіри», – розповідає Христя.

Офлайн-частина проєкту – це уроки безпеки, методичні матеріали для вчителів, анімовані відео для дітей і навіть герой “Чубчик” – іграшка, яка допомагає малечі вчитися розрізняти, що «ок», а що – ні.

«Мене зворушує, як міцно діти обіймають цього “Чубчика”, – ділиться Христя. – Ми довго шукали символ, який би передавав суть слова “говори”. І, здається, знайшли».

Про сміливість говорити

Проєкт “Говори” запустили лише восени 2024 року, а вже зараз він викликає зацікавлення і в інших громадах. 

Львів – це пілотна громада і команда проєкту дуже вдячна за сприяння та співпрацю управлінню освіти, без якого нічого б не вийшло.

Христя каже, що головна мета зараз – зрозуміти, як система працює, удосконалити її та зробити сталою, а не кампанією на певний час.

«Ми не маємо аналогів. Це щось нове, і ми вчимося на ходу. Але найважливіше – щоб діти не боялися говорити. Бо говорити – це не боятися», – каже Христя.

У планах – розробити курс для пластових виховників і масштабувати програму на інші міста.
«Мрію, щоб у кожному закладі, який працює з дітьми, була політика захисту. Щоб діти знали: їх чують. І що сказати “ні” – це теж нормально.»

У Пласті Христя виконує роль крайового референта з безпеки  і дуже хоче, щоб тут також запрацював safeguarding та превенція насильства, тож уже два роки поступово над цим працює.

Зокрема, над курсом із безпеки для пластових виховників.
«Навіть у Пласті є моменти, де треба чітко розуміти, що ок, а що ні. Наприклад, слухняність не означає покірність. Важливо, щоб усі розуміли межі й мали однакове уявлення про безпеку.»

Що далі?

Христя каже, що це лише початок.

“Я завжди люблю робити щось, чого ще не було. Бо тоді ти можеш створювати з нуля. А це – шанс побачити, як зароджується нова система, яка реально може змінювати життя дітей».

Мета – поширити “Говори” на інші громади та побудувати всеукраїнську систему безпеки в освіті.

А тим, хто боїться говорити, Христя радить:

«Говоріть доти, доки вас не почують. Інколи треба звернутися не до одного, а до кількох людей. Але важливо – шукати тих, хто справді чує».

P.S.

На запитання, як би вона описала свій шлях, Христя усміхається:

«Сильно. Красно. Обережно. Бистро».

Дуже радіємо, що зʼявляються такі соціально важливі проєкти як “Говори”. Адже вони окреслюють нові правила та межі в поняттях безпеки та дають необхідний ґрунт для наступних починань.

“Говори доки не почують” – нехай це буде гарним нагадуванням для кожного з нас.