Як у твоєму житті з’явився Пласт?

Я потрапила в Пласт десять років тому, коли мені було 12. Спершу, батьки сказали, що Пласт – це не для дівчат і мені того не треба. Тож два роки я слухала історії подружок, як в Пласті все прикольно і класно. Але в травні 2013 таки потрапила на вишкіл практичного пластування, який називався “Лопата”. Ми там вчили впоряд, розставляли намети, вогонь розпалювали, їсти самі собі готували. Вже через місяць я поїхала на свій перший пластовий табір.

Коли збирала речі, взяла мільйон майок і шортів – це ж літо, навіщо мені теплі речі. І так сталося, що вісім днів з дев'яти падав дощ. Тож ми бавились в настільні ігри і проводили гутірки по наметах. В юнацтві мені подобалося буквально все. Наш курінь був досить маленький, тому через два роки ми вже почали самі організовувати курінні табори для молодшого юнацтва.

Які ролі приміряла на себе в Пласті юначкою?

Я встигла себе спробувати у всьому. Мала всі посади в гуртку, всі посади в курені. З найцікавіших для мене був скарбник – це людина, яка відповідала за те щоб вчасно зібрати в гроші і передати їх в курінь чи в станицю. Ще мені сподобалося бути гуртковою і курінною. Ти організовуєш всіх, придумуєш акції.  Це можуть бути сходини щотижня, якась прогулянка, чи мінімандрівка. Є ще писар, або хронікар, який фіксує і зберігає важливі моменти.

А в  новацтві, наприклад, ми маємо три основні ролі, а всі інші собі придумуємо. В нашому рою є дитина, яка називається Смаколик, і вона відповідає за те, щоб у нас на кожних сходинах було щось смачненьке. Вони можуть самі щось принести, або пишуть мені “Купи нам кислі палички” і я думаю, що таке кислі палички.

У Пласті все працює як один механізм. Кожна людина відповідає за якусь окрему маленьку ділянку. Перевага для дитини в тому, що вона вчиться щось робити, часто взагалі нове для неї. Вона бере за це свою маленьку відповідальність, потім трошки більшу, потім ще більшу. І це для неї певний саморозвиток. По-перше, нові навички, по-друге, самодисципліна. Наприклад, дитина може зрозуміти, що вести хроніку – це взагалі не для неї, бо вона не любить фотографувати, писати. А от зібрати гроші для неї це ок. І в майбутньому вона вже знає, що їй більше подобається робити. Чи щось творче, чи більш педантичне, точне.

Найцінніше, що ти себе можеш спробувати в будь-чому. Я б порівняла це з певною профорієнтацію.

Якщо тобі щось подобається, ти можеш розвиватися в цьому далі. Ти вже маєш певний досвід, якого всі роботодавці так хочуть, навіть якщо тільки закінчив універ.

Що мотивувало продовжувати пластування в дорослому віці?

Ти просто приходиш в Пласт, і розумієш наскільки тут класно і хочеш лишатись частиною цього. Коли тобі виповнюється 18, ти можеш займатися з дітьми і можеш долучитися до старшопластунського куреня. Мій називається “Чорноморські хвилі”. Цей курінь спеціалізується на морському пластуванні і займається таборами та заходами морської тематики. Наприклад, зараз я організовую “День моря”. Це буде сплав на байдарках на 2-3 години по річці. До “хвильок” я пішла, тому що юнакувала в курені 44 ім. Зеновії Франко, який заснували, власне, внучки Зеновії Франко. Самі вони були в Чорноморських хвилях і вирішили створити юнацький курінь, який би також мав морське спрямування. 

Я дуже люблю дітей, тому також обрала цей шлях. Загалом, виховництво новацтва – це такий середньостроковий проект. Я з ними з 2019 року, це вже 4 роки. У вересні “Перлинки” перейдуть в юнацтво. Важко сказати насправді що буду робити потім. Можливо візьму ще один рій, можливо перепочину.

Як наважилася на виховництво?

От єдиний раз мені було дуже страшно, коли приймала рішення набрати свій новацький рій. Вони прийшли до мене з пташат, тобто 5-6 річного віку. Їх було 12 і я думала “ой-ой-ой”. Рішення взяти новацтво обдумувала насправді десь місяць, можливо, два. Хвилювалася, що це складно, багато відповідальності, часу. Сходини це ще таке, але потім ти їдеш з ними на табір. Зараз я розумію, що в принципі, це не так вже й страшно. Насправді від дітей отримуєш дуже багато віддачі і тоді ти такий: “Ну окей-окей, ми з вами ще продовжимо”.

Діти багато чого вчать тебе самого. Особливо витримки. Уяви, групка 9-10 дітей і до кожного тобі треба знайти підхід. А якщо ти можеш організувати 10 десятирічних дітей, то в комунікаціях зі старшими людьми не буде ніяких проблем.

Раніше, коли вони мене не слухали, я на них дуже злилася. Тепер я просто сиджу собі і думаю: “Ну ок, бігаємо собі 15 хвилин, а потім продовжуємо”. Я не думаю, що вони мають бути ідеальними і не вимагаю цього від них, тому що це неможливо. Це просто діти, і ти вчишся поруч з ними, а вони вчаться з тобою.

Чим займаєшся зараз? Як вдається поєднувати роботу з волонтерством?

Я працюю в ІТ-компанії, маю там повну зайнятість. Сама робота досить монотонна, але для балансу всіх інших активностей і волонтерств, які в мене є – якраз ідеально. Волонтерю на пластових батончиках: це проєкт, який виник під час повномасштабного вторгнення для допомоги військовим. Щотижня ми збираємо волонтерів і виготовляємо з ними енергетичні батончики та цукерки з натуральних інгредієнтів. Ще на пів ставки працюю в Мальтійській службі допомоги. Займаюся з новацтвом. Раніше ще волонтерила в громадській організації “Тарілка”, але всього трохи стало забагато, як кажуть, час не резиновий.

Пласт зробив мене дуже самозарадною людиною. На тебе не перекидають купу відповідальності одразу. Потрошку: сходини підготуй, гроші в гуртку збери, потім ще там щось... Взаємодія з людьми, комунікації, організація чогось.

В Пласті КОЖЕН малесенький проджект-менеджер.

Щоразу, організовуючи нову пластову акцію чи табір, навіть ті самі сходини, треба проконтролювати багато моментів: домовитися з батьками, придумати якусь програму, забезпечити все необхідне для неї. Тому так багато пластунів працюють проджект-менеджерами – в них того стажу роботи 10 років. 

Пластуни мають супернавичку – зібратися у стресовий момент. На таборах є така штука, як алярми і вони можуть бути навчальні, а можуть бути не навчальні. І, власне, навчальні алярми проводяться для того, щоб навчити дітей в стресових чи небезпечних ситуаціях зібратися і не панікувати. Але є інші люди, які не можуть зібратися в паніці, і якщо ти можеш зібратися, то ти збираєшся, береш цю людину за руку і ви, наприклад, переміщаєтеся в безпечне місце. Це справді гартує.

Що найбільше цінуєш в Пласті?

Найбільше мені подобаються люди. Пласт – окрема бульбашка, де люди сходяться  за інтересами, з ними легко знайти спільну мову. Майже всі мої друзі – пластуни. Коли ти їдеш з кимось на табір і ви живете 10 днів в лісі разом 24/7 важко не подружитися.

Пласт це якісне і ціннісне середовище, і його плюс в тому, що будь-хто може сюди прийти. Взагалі, щоб відчути цю атмосферу, треба трошки в ній побути.

22 квітня 2023 року, з нагоди 111-ї річниці Дня Першої Пластової Присяги, Романа Доман була відзначена подякою від Львівської міської ради за відданість національній ідеї, особистий внесок у наближення перемоги та реалізацію важливих соціальних ініціатив.

Спілкувалася Таня Лежанська