Коли ти прийшов до Пласту?

В Пласт віддали батьки, коли мені було тринадцять років. Майже одразу після вступу наш гурток поїхав на Свято весни (триденне змагання з практичного пластування). В червні виховник організував гуртковий табір, а через два тижні ми потрапили на двотижневий курінний пластовий табір. Тоді для мене це був повний вихід з зони комфорту.

Під час табору я постійно думав, що треба це все кидати. Першу частину у нас було розтаборування: ми носили дрова, каміння, робили сходи, ставили браму, будували таборову  кухню. Все було дуже серйозно в плані дисципліни та порядку. Я відчував емоційне та фізичне виснаження. Крім того, що був малий – я не був інтегрований в середовище і здавалось, що ті два тижні тягнулись вічністю. Але попри це запам’ятались яскраві моменти, які надихали: ватри, інтерактиви, ігри. А виклики та випробування, через які ми проходили разом з хлопцями формували згуртоване, братерське і цінне для мене середовище. Досі більшість з них лишились моїми близькими друзями. Тому, коли табір завершився, я зрозумів, що нікуди з Пласту більше йти не хочу. Я відчував себе цінною частинкою спільноти та міг розвиватися в синергії з іншими. Це постійна взаємодія, де ви командою ставите собі цілі і вчитеся їх досягати.

Вона заклала в мене розуміння, наскільки важливим є формування і розвиток цієї спільноти. Саме цим я займаюсь зараз, вже на рівні пластового осередку.

Пласт в юнацтві надихав мене випробовувати себе: я тричі їздив на “Легіон” (пластовий табір військово-патріотичного виховання, де учасники вчаться поводженню зі зброєю, тактики бою, тактичній медицині). Легіон став для мене табором про абсолютний вихід з зони комфорту і внутрішні виклики. Ти мало спиш, їси та багато бігаєш, ніколи не знаєш, що буде в наступну хвилину, куди ви їдете чи йдете. Ти постійно в стресі, вчишся при цьому адекватно реагувати та взаємодіяти. Після нього, я дізнався, що можу зі значно меншими ресурсами досягати вищих результатів.

Окрім таборів чим ще займався в юнацтві?

В юнацтві я був гуртковим писарем: писав накази, вів гурткову хроніку. Був гуртковим суддею – це людина, яка слідкує та оцінює хто як виконує пластову програму на рівні гуртка. На рівні куреня був заступником курінного: вів комунікацію з дітьми та батьками, часто займався пошуком лекторів та інструкторів на різні акції. Це було дуже відповідально, коли тобі  14 і ти домовляєшся про щось з різними дорослими людьми. Цим я дуже прокачав свої комунікаційні навички, які зараз постійно стають в нагоді. Якось ми з друзями організовували курінний ідеологічний вишкіл. Це був дводенний тренінг для дітей на теми Пласту, здорового способу життя, філософії та історії. Так ми вчились проєктному менеджменту на рівні куреня, пробували щось нове. Особливий досвід – організовувати табір. В цій пригоді кожен має свою ділянку: хтось за кухню відповідає, хтось за табірництво, хтось за координацію дітей, хтось за таборову легенду (концепцію).

Табір і передтаборова підготовка вчать взаємодіяти з командою, розрулювати непорозуміння і продуктивно конфліктувати.

Розкажи про свій досвід виховництва. Як і чому на це наважився?

Свій гурток я випустив рік тому. Перебрав їх, коли мені було 17, їм по 13-14 років і три роки активно ними займався. Спершу виховником мого гуртка був Гармаш, але він їхав на Французький легіон – військовий елітний підрозділ, тому мав передати юнаків (*Прим. Дмитро Пащук (друг Гармаш) – львівський пластун та військовий, що загинув як захисник України 12 березня 2023 року.)

З гуртком було весело. Ми мали різні формальні і неформальні сходини (регулярні пластові заняття), проєкти, курінні табори та мандрівки. Коли я організовував їм гуртковий табір, то отримав перший серйозний досвід у вирішення труднощів, вже як дорослий, який несе відповідальність і за свої дії, і за дії дітей, якщо ті вчинять щось не так. Це було стресово, але ти отримуєш досвід і наступного разу готуєшся краще.

Мої юнаки вже мали пластовий досвід – не потрібно було навчати їх з нуля. Але я вчився разом з ними бути виховником. Хоча радше був просто старшим другом. Моя роль була менторська: підсилювати їхні сильні сторони та підказувати шлях, яким краще рухатися. Діти спостерігають за тобою і перебирають твою модель поведінки. Вже в 16-17 років ці хлопці стали курінним проводом (провідниками куреня) і прикладом для молодших юнаків. А зараз четверо з них і самі набрали свої гуртки. Я пишаюсь тим, якими вони виросли.

А як щодо твого виховника, багато від нього перейняв?

Я мав багато страхів, не знав яким буду виховником і чи вийде в мене взагалі. Тоді згадував підхід свого виховника, Ореста Гривняка і частково використовував його методи роботи з юнацтвом. Орест був дуже серйозною і відповідальною людиною. Він завжди подавав приклад і скеровував нас, вчив діяти спираючись на цінності і багато приділяв уваги практичному пластуванню: правилам самозарадності, життя в природі. Ці знання нам згодились не раз.

Зараз твоє юнацтво вже доросле, але ти досі активно пластуєш: працюєш в офісі Пласту у Львові та вступив до старшопластунського куреня “Орден Джедаїв”. Розкажи про це!

Працювати у Пласт я прийшов восени, як заступник голови львівського осередку. Кілька років тому я закінчив Українську академію лідерства. УАЛ – менша спільнота ніж Пласт, але вона є гарним прикладом постійної роботи з людьми в організації: вихованцями та випускниками. Зараз я пробую поєднати досвід УАЛ-у та Пласту,  очоливши відділ роботи з членством. В офісі я контролюю всі процеси, пов'язані з діяльністю волонтерів-виховників для їхньої якісної безпечної та комфортної взаємодії з дітьми. Організовую навчальні та розважальні події, дошколи (тематичні тренінги),  навчання для нових волонтерів осередку (КВДЧ). Потроху наша команда розширюється, наприклад нещодавно з’явилась людина, яка займається інтеграцією волонтерів в організацію. Круто бачити, що чим більше ми робимо для волонтерів, тим більше запитів і фідбеку від них з’являється. Відчуваю, що ми рухаємось правильним шляхом.

Щодо старшопластунського куреня, то як і більшість дорослих пластунів я обирав курінь за інтересами і тусовкою. В “Ордені Джедаїв” ми з друзями були співзасновниками:  вирішили творити спільноту за своїми правилами. Мали багато ідей, рік часу пробували, у 2020-му створили “Орден Джедаїв”. Це концепція з Зоряних воєн. В нас багато фішечок і одна з важливих  цінностей – гумор. Наш курінь – це безпечне і близьке середовище людей, де ми підтримуємо та підсилюємо один одного. І звісно – відпочиваємо разом і придумаємо круті речі для Пласту, які драйвлять і нас самих. Минулого року, наприклад, ми організовували Крайовий Вишкільний Табір (КВТ) – це обов’язковий табір для випускників-пластунів, які хочуть здобути останній ступінь в юнацтві.

Що для тебе найцінніше в Пласті?

В першу чергу для мене Пласт – це про спільноту однодумців. Про людей, які мають різний досвід і в кожного можна щось переймати, доповнювати та підсилювати. З ними можна і якийсь проєкт зробити, і в гори піти – це те, що мене наповнює. Пласт сформував мене та мій світогляд, це середовище, яке на мене найбільше вплинуло. З практичного і найближчого – це друзі та соціальні зв'язки у різних сферах.

Також самозарадність та лідерство – це ті унікальні навички, які вдається отримати в Пласті і передають пластунам виховники. Пласт навчив мене брати відповідальність за своє життя. Відкрив бачення того, що мені подобається та куди я хочу рухатися. Мені пощастило, що моє пластування почалось рано, тому зараз я роблю все можливо, щоб цей досвід отримали всі охочі.

Спілкувалася Тетяна Лежанська