Зимова хуртовина, сніг по коліна, 14 лютого, любов та завзяття до гір все що тобі потрібно, щоб зголоситися на пластову зимову мандрівку «Говерляна».

Нам вдалося взяти коментарі в цьогорічного коменданта – ст.пл. Богдана Граба, виховника в курені ч. 5 імені Романа Купчинського.

Богдане в скільки років ти пішов у свій перший пластовий зимовий табір?

Я не таборував зимою ніколи. І “Говерляна” – це не табір, а зимова мандрівка. А вперше побував у горах взимку 2015 року. Важко згадати, бо щороку намагаюсь десь вийти, тож і найяскравіші спогади нашаровуються один на одного і вже важко згадати, що було.

Взагалі як дізнався про зимове таборування?

Після КМВТ “Говерля” і “Стежками Героїв” логічним було спробувати зимові мандрівки. Так і понеслось. Десь з гуртком “Скорпіони” на “Снігохід” у Вінницькійобласті побігали, потім з друзями на якусь вершинку вийшли. Все поступово. Я знав, що ходять зимою, але не знав – хто, і з ким мені йти.

Чи були якісь страхи перед табором?

Страху не було, відчував тільки сумнів

Чи небезпечно мандрувати взимку?

Дуже небезпечно, і часто цього усвідомлення немає, бо здається, що нічого поганого трапитись не може. Але в горах все може відбутись так, що щось йде з-під контролю, починається паніка і емоції закривають холодний розум десь у іншій кімнаті, викидають ключ та не дають увійти, приперши двері табуретом. І це у всі сезони. У теплу пору року можна потрапити у негоду, шквальний вітер та дощ, і на вершині чи хребті вас може вбити блискавка. А ми говоримо виключно про зимові гори. Людям, котрі не вміють тримати себе в руках, які спершу роблять, а тоді думають, котрі гіперболізують і впадають у паніку – цим людям буде дуже важко в екстремальних ситуаціях взимку і влітку. “Гори не пробачають”, – любить казати один мій побратим.

“Говерляна” – це єдина можливість для юнаків та старшопластунів, котрі ніколи не бували в зимових піших мандрівках в Карпатах, відчути зимові мандри усіма кінчиками тіла. Буквально. Ми рідко ходимо по складних маршрутах, зазвичай це легкі гори, до 1500 м.), але на “Говерляні 2020” підіймалися на Говерлу, а у 2018 році на Петрос. Ночуємо в колибах, йдемо великою групою, що ускладнює похід. Але як це притаманно новачкам – є багато помилок, котрі можуть мати трагічні наслідки: погане екіпірування, немає знань з техніки пересування, походів в умовах малого світлового дня тощо. Просто немає базового досвіду. Тому й “Говерляну” організовують люди, котрі вже мають знань трішки більше, ніж рівень “новачок”. Мета мандрівки проста: дати безпечно доторкнутися до зимових гір.

Померзнути, змокнути, відігрітися, поспівати пісень, зробити зимову картинку та поїхати додому зі всіма пальцями. Може здатись, що організувати гурт людей і поїхати в гори – це легко. Запевняю, що не легко. Підготовка втомлює, бо потрібно все продумати до деталей. Думати, як доїхати/поїхати, дійти до місця ночівлі. Що робити з цими всіма ненормальними людьми в колибі дві ночі. Бути залежним від погоди. Ось тут я ніжно підводжу до тих, хто до тої мандрівки причетний. Не все робиться в кайф, але результат завжди того вартий. Для мене це перший досвід коменданства, для когось це також нова роль в проводі. І мене буває напружують мої друзі, з якими треба працювати, але я знаю, що це взаємно. Почуваюсь інколи вурдалаком серед вовків. Проте, знову ж таки, результат того вартий. І без однодумців, без тих, хто так само як і ти, любить мандрувати – мандрівка просто не зможе відбутися. Потрібен кожен/на, бо це творчий процес. Ці люди, що організовують для нас і для себе “Говерляну” – сміливці.

Як виникла ідея створення Говерляни? І коли і хто її придумав?

За легендою, у кінці січня 2013 року, Андрій Буда запропонував говерлянам започаткувати новий проект з мандрівництва – зимовий пішохідний табір-мандрівку. По суті, Тернопільські ОЗОни і створили “Говерляну”. Координувати взявся Микола Бігус, а заступником був Тарас Довбуш. Вони зібрали людей, у яких є досвід зимового мандрівництва, подали ідеї. Так, наприклад, за легендою, мандрівка мала бути на 3-5 днів нескладним маршрутом з колибами по дорозі, а наступним етапом участь у семінарі з альпінізму, мета якого здобути знання та вміння техніки альпінізму, дати собі раду з кішками та льодорубами. На цей семінар їдуть вже ті люди, котрі хочуть стати проводом у наступних роках. Я, наразі, такий семінар ще не відвідав. 2014 рік пропустили, а вже у 2015 відбулася “Говерляна”, комендантом був Тарас Довбуш. А запропонована назва “Говерляна”- походить від однієї з вершинок на підйомі на Говерлу. У нас є ідея, яку плануємо втілити після “Говерляни 2021” – це стаття на Вікіпедії. Сподіваюся, що нам вдасться втілити цю ідею в життя, і там буде багато чого написано у рубриці “Історія”.

Чому Говерляну роблять в період святого Валентина? З чим це пов‘язано?

«Не завжди “Говерляна” відбувається на Валентина – це тільки останні роки так. Але пояснення тут може бути як і романтичне, так і прагматичне. Цьогоріч ми перенесли мандрівку на 26-28 лютого у зв’язку з погодними умовами, а також робимо її тільки для старшопластунів через пандемію. У мене особисто складається свій мандрівний калейдоскоп. Коли я був малим і бачив всіх тих, хто тоді організовували “Говерляну” та “Говерлю”, навіть не міг подумати, що буду до них причетний. У мене з кожним з цих, як я люблю їх називати “мандрівних ветеранів” є свої спогади. Ці імена відомі у вузькому колі, а історії про них щороку кочують і захоплюють. “Говерляна” та “Говерля” – це все одна фабрика, просто цехи різні. Коли я згадую про свої мандрівки з “Говерляни” та “Говерлі”, у мене в голові починають грати пісні гурту “The Lumineers” та нашого Саші Буля. Це велике щастя та відповідальність бути одним з “ремісників” фабрики з виготовлення мандрів.»

Розповідав ст. пл. Богдан Граб, 2021

Фотографії Андрій Волгін, Богдан Граб