Розкажи про свій юнацький досвід!

Я прийшов до Пласту в травні 2016 року, саме перед закінченням школи. Тож юнаком, як учасник, встиг потрапити лише на один табір – курінний. Потім вже старшопластуном поїхав на “Лісову школу” – головний вишкільний табір для дорослих.

Це вишкіл, створений за методикою американських сержантів. Там вчать, як має виглядати ідеальний табір для юнаків. Є три рівні. Перший – для булавних, тобто тих, хто хоче їхати в табори інструкторами чи бути “в проводі” (команді організаторів). Другий рівень – вишкіл бунчужних (це коли ти стаєш ментором для тих, хто на першому рівні). Третій рівень – долучаєшся безпосередньо до організації “Лісової школи”. 

На першому рівні для учасників проводять програму, ганяють. У нас реально не було часу – ми постійно бігали (сміється). Кожен гурток мав завдання. Мій робив капличку і сходи до амфітеатру (*прим. Йдеться про завдання будівництва таборових споруд).

Ми використовували кожен вільний момент дня, цим добряче прокачували тайм-менеджмент та витривалість. Для мене це незабутній двотижневий досвід.

Чим займаєшся в Пласті зараз?

Я зв’язковий у юнацькому курені ім. 87 ім. Івана Багряного. Ще й виховник –  маю гурток своїх спиногризів і є інструктором у курені “Чота Крилатих”, який займається розвитком летунського пластування. 

Колись я поїхав до них на вишкіл “Ешелон” в Івано-Франківську. Мені сподобалася атмосфера – і я вирішив відвідати їхній крайовий табір. Відтоді тільки туди і їжджу. “Чота Крилатих” – курінь, напрямком якого є авіація. Ми розвиваємо летунство в Пласті та вчимо дітей літати на парапланах. Тут я викладаю астрономію, аеродинаміку. Зараз розвиваю нову вмілість (напрям) “Ракетознавство”. Буду розповідати і про ракети, які запускають в космос, і про ті, що використовують як зброю: зараз це актуально. Як їх створюють, як можна збивати тощо. Згодом юнаки і юначки зможуть здобути цю вмілість та відповідні знання, взявши участь у заходах від “Чоти Крилатих”.

Чому вирішив стати виховником?

Коли я долучився до  Пласту – життя кардинально змінилося. За порадою свого виховника, Назара Косендяка, я взяв академвідпустку на другому курсі та поїхав на рік до Харкова в Українську академію лідерства. Повернувся запалений: “Треба щось робити, змінювати світ, Україну, лідером ставати”. В мене не було сумнівів – треба було віддати щось Пласту.

Пройшов вишкіл виховників і почав набирати дітей. Хотів передати їм знання. Це були хлопці 10-12 років. На той час ми займалися в моїй школі (я домовився, щоб нам виділили клас). Спершу вони мене дуже виснажували… Як і досі, в принципі (сміється). Але це кльово. Ти знайомишся з якимись незрозумілими енерджайзерами, тобі хочеться щось їм розказати, щоб вони стали класними юнаками, все знали. Перші роки, за пластовою методою, я готувався до занять. Вчив їх в'язати вузли, показував різні практичні штуки. Тепер вони самостійно готуються до сходин (*прим. щотижневі зустрічі гуртка), організовують власні проєкти, навчають молодших.

Кожен раз діти змушували мене придумувати якісь максимально придуркуваті ігри. Коли вони відволікались і переставали слухати, я вигадував щось, інколи на ходу. Щоб їх вспокоїти трохи, я казав: “Дивіться, ось в мене є кулька для гольфу, ключки нема, але є швабра. Ось маршрут. Хто перший проведе цю кульку між партами, той не буде відтискатися”.

Це дивно, але вони включились! Для мене було відкриттям: як я можу захопити їх увагу, вигадати веселощі. Вони досі це згадують і тягнуть прикол. 

Зараз мої юнаки вже беруть відповідальність за курінь. Скоро, сподіваюся, найстарші наберуть гуртки. Те, що я музикант, теж зіграло свою роль. Хто в гуртку грає на якихось інструментах, просять акорди моїх пісень, питають поради. Прикольно, що вони мають чого в мене навчитися. І я, звісно, теж від них вчуся. Бути трохи вільнішим у всяких починаннях. Вони такі більш крейзі, а я переважно спокійний.

Ти також є зв’язковим у своєму курені, які в тебе обов’язки на цій посаді?

Зв’язківство – це коли в тебе не один гурток, а чотири, а до того ще й окремий гурток виховників КВ (*прим. Кадра Виховників (КВ) – команди виховників усіх діючих гуртків у курені). Це зовсім інший тип менеджменту, складніший. Але Пласт крутий тим, що тут завжди навчають, діляться досвідом. Коли я став зв’язковим, то поїхав на КВЗ (Крайовий Вишкіл Зв’язкових – триденний тренінг для зв’язкових у Пласті), де отримав знання та поради і запалився більше. На КВЗ розповідають, як організувати все так, щоб курінь класно функціонував.

Існує ще поняття Ради Гурткових, її функціонування також залежить від впливу зв’язкового. Це коли провід куреня (юнаки, які беруть на себе певну відповідальність за курінь: курінний, писар, суддя) і гурткові збираються разом зі зв’язковим, зазвичай щомісяця, і планують подальші кроки і дії. Наприклад, акції курінні, мандрівки, сходини куреня. 

Зв'язковий, часто стає комендантом (організатором) курінного табору. На цей табір за пластовою програмою, мають щоліта поїхати усі члени куреня. На посаді зв’язкового я три роки організовував табір, останній навіть у часі війни вийшло зробити мандрівним – тобто табір не мав сталого місця, увесь тиждень ми ходили гірськими маршрутами. Юнакам це було дуже потрібно на той час, радий, що табір таки відбувся, хай навіть і коротшим ніж зазвичай. Найважче – це скоординувати таборовий провід (співорганізаторів): роздати завдання, поставити дедлайни, “копати” їх постійно, пам’ятати про юридичну відповідальність.

Чим Пласт цінний для тебе?

У Пласті я мав найцікавіше – табори, критичні умови, з яких було важко вибратися. Такі, що ти не мав куди дітися. Коли вперше я поїхав на табір ще юнаком, було непросто зорієнтуватися що до чого, морально важко. Я хотів поїхати звідти. А на “Лісовій школі” вже зрозумів, як це працює, аналізуючи етапи “зсередини”, з погляду того, як організовують табір і як його маю організовувати я сам. Тоді (на “Лісовій Школі”) в перший тиждень теж було важко адаптуватися до того всього, а на другий вже легше.

Я мусив або звикнути до дискомфорту, або створити собі комфорт. І тепер у мені є частинка, яка знає, що робити за критичних умов: навичка, яка допомагає впоратись з різними викликами.

Відчутний вплив і від моїх юнаків-спиногризів. Вони багато різного від мене набираються, а я від них. Я ніби як орієнтир для них, рольова модель. Хоча постійно казав, що просто намагаюся скерувати їх в правильне русло – я не вчитель, я ваш виховник, впорядник.

Для мене в Пласті важлива летунська діяльність. Це створило ще одну зону розвитку. В нас в курені (*прим. Йдеться про курінь “Чота Крилатих”) є “Вишкіл Провідників Летунського Пластування (ВПЛП)”. Це коли ми готуємо нову летунську вмілість (навичку), доступну і зрозумілу презентацію про неї. Перед заняттями для юнаків ми тестуємо матеріал поміж собою і виправляємо один одного: чого не вистачає, що зайве, де потрібно переформулювати, чи не занадто технічна інформація, чи потрібно додати якихось ігор. Потім ці знання отримують діти: завдяки цьому, згодом можуть “запалитись” авіацією і самі.

Та найцінніше в Пласті – це тусовка. Більшість моїх друзів – пластуни. Це вже як сім’я. З одного боку, це добре, з іншого, коли когось втрачаємо – дуже боляче. Пласт – одне з найбільших і найважливіших середовищ для мене. Він – про натхнення, згуртованість і, на жаль, саме зараз про втрати.

Коли загинув друг Гармаш, хоч я його особисто не знав, всі навколо відчували цей біль і це не може оминути тебе. Тоді написалася пісня, йому присвята.

*Примітка

Дмитро Пащук (друг Гармаш) – львівський пластун та військовий, що загинув як захисник України 12 березня 2023 року. До вечора пам’яті Дмитра Володимир Ярославський написав композицію,  яку присвятив полеглому воїну. Реліз композиції на музичних стримінгових платформах очікують у червні 2023 р.

Тут ти знаходишся серед людей зі спільними цінностями, які роблять те що мають і знають чому. Це честь – належати до Пласту.

Спілкувалася Таня Лежанська